Порошенко Петро

23.07.2015
1445

Після перемоги на виборах 2004 року Віктора Ющенка, здавалось, Петро Порошенко стане чи не другою людиною у державі. Втім, Петро Олексійович, приклавши немало фізичних та фінансових зусиль для перемоги Віктора Андрійовича, дуже швидко опинився поза державними справами. На початку скандальна відставка з посади секретаря Ради національної безпеки та оборони у 2005 році, потім – невдала спроба у червні 2006 року сісти у крісло спікера парламенту. Останні два роки Петро Олексійович ходить у претендентах на посаду голови НБУ.

АМБІЦІЇ

У 2000 році Петро Порошенко, говорячи про планку своїх амбіцій, заявив, що протягом чотирьох-п’яти років він не планує серйозних змін свого політичного статусу. Після відміченого педантичним Петром Олексійовичем часу він став секретарем РНБО, хоча претендував на посаду голови уряду.

На питання, чи не образився він на те, що Віктор Ющенко призначив головою уряду у лютому 2005 року Юлію Тимошенко, Порошенко відповів: «Ні. Я вважаю, що це виключно право президента. Я впевнений, що я надзвичайно зацікавлений працювати на тому місці, яке призначить президент. Цільність та ефективність команди являється першим пріоритетом. Вибачте за патетику. Я був абсолютно щасливим і на посаді голови бюджетного комітету, народного депутата чи на іншій, якщо буде таке рішення команди» («Українська правда», 30 липня 2005 р.).

Порошенко говорить, що для нього головне – не посада, а робота у команді Віктора Ющенка. Петро Олексійович стверджує, що від посади секретаря РНБО він відбивався три тижні, але був змушений погодитись. «Я до сих пір переконаний, що це була моя серйозна помилка:  не настояв на своїй позиції та пішов у Радбез», — говорить він («Профіль», №11, 2007 р).

На питання, чи бажає він буди президентом України, Порошенко Петро Олексійович відповідає: «Я не вважаю, що я достатньо компетентний для цієї посади».

Скромність завжди була характерною рисою характеру Петра Порошенка.

«Я амбіціозна людина, і я вважаю себе ще достатньо молодою людиною, та я переконаний, що в мене ще є час реалізувати амбіції», — говорить Петро Олексійович («Українська правда, 29 січня 2009 р.).

БІОГРАФІЯ

Народився 26 вересня 1965 року в Болграді Одеської області.

По завершенні в 1989 році з відзнакою факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету ім. Т. Шевченка (спеціальність — «економіст-міжнародник») навчався в аспірантурі.

З 1990 по 1991 рік — заступник генерального директора Об’єднання малих підприємств і підприємців «Республіка».

З 1991 по 1993 рік керував АТ «Біржовий дім» Україна», а потім був генеральним директором ЗАТ «Український промислово-інвестиційний концерн».

На парламентських виборах 1998 року балотувався до Верховної Ради за списком СДПУ(о) (№11). Правда, депутатський мандат Порошенко Петро Олексійович здобув у мажоритарному окрузі №12 (Вінницька область). Входив до парламентської фракції об’єднаних соціал-демократів, навіть був обраний членом політбюро партії на чолі з Віктором Медведчуком.

На початку 2000 року пішов з СДПУ(о) і створив власну лівоцентристську фракцію «Солідарність», а згодом — Партію солідарності України, яка увійшла в ПРВ-ТСУ (Партия регіонального відродження «Трудова солідарність України»). Петро Порошенко став співголовою партії, у березні 2001 року — заступником голови ПРХ. Через півроку Петро Олексійович пішов з Партії регіонів (ПР). Очевидно, його не влаштувала «другорядна» роль в партії.

У грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко Петро Олексійович став керівником виборчого штабу блоку.

З травня 2002 року по вересень 2005 року Петро Порошенко — голова парламентського комітету з питань бюджету, а з липня 2004 року — заступник керівника штабу коаліції «Сила народу».

На парламентських виборах 2002 і 2006 років отримував депутатський мандат за списком «Наша Україна».

Очолював комітет з питань фінансів і банківської діяльності.

У лютому 2005 року Петро Порошенко призначений секретарем РНБО. 8 вересня цього ж року президент відправив Петра Олексійовича у відставку.

У 2006 році в «Топ-100» найвпливовіших людей України, яких щорічно визначає журнал «Кореспондент», Петро Порошенко зайняв 18-у позицію.

У 2007 році в «Топ-100» журналу «Кореспондент», він зайняв 30-е місце.

У дострокових парламентських виборах 2007 року Петро Порошенко не брав участі. Каже, що хотів всім довести, що влада для нього — не самоціль. «У мене була і залишається пропозиція президента і керівників партії сконцентруватися на економічній, позапарламентській роботі. Я цю пропозицію прийняв. Я не скажу про це детальніше. Але я зустрічався зараз і з керівництвом Секретаріату, і з президентом, і отримав підтвердження тих пропозицій, які я отримав у серпні (2007 – ред.)», — говорить він («Профіль-Україна », №11, 2007 р.).

Хоча насправді, як стверджують у політичних кулуарах, Порошенку Петру Олексійовичу було обіцяно портфель глави НБУ. Нібито Володимир Стельмах повинен був піти працювати в парламент, а його місце планував зайняти Петро Порошенко. Але цього так і не сталося — Стельмах, обраний до Верховної Ради за списком «Наша Україна — Народна самооборона», відмовився від депутатського мандата.

У 2007 році в рейтингу журналу «Фокус» «200 найвпливовіших українців» посів 31-е місце.

З 22 лютого 2007 р. Петро Порошенко — голова Ради Національного банку України.

У 2008 році в рейтингу «Топ-100» журналу «Кореспондент» Петро Олексійович зайняв 23-е місце.

Взимку 2009 року обговорювалася можлива участь Петра Олексійовича в уряді Юлії Тимошенко. Сам Порошенко Петро Олексійович каже, що не проти взяти участь у Кабінеті міністрів: «Я готовий до роботи в уряді, і вважаю, що реальна економіка і економічний блок вимагають якісно нових підходів» («Главред», 23 березня 2009 р.).

9 жовтня 2009 року Верховна Рада призначила Петра Порошенка міністром закордонних справ України.

11 березня 2010 р. після призначення нового уряду на чолі з Миколою Азаровим, змушений був залишити крісло глави зовнішньополітичного відомства.

23 березня 2012 року призначений міністром економічного розвитку і торгівлі.

БЛАГОДІЙНІСТЬ

Фонд Петра Порошенка бере участь у благодійній програмі «Зігрій любов’ю дитину».

Крім того, за час своєї діяльності Фонд активно допомагав медичним установам, школам, православним громадам у відродженні православних храмів.

У 2007 році у всеукраїнському рейтингу меценатів та благодійників, складеному журналом «Новинар», Петро Порошенко зайняв 7 місце (1 млн. грн).

ПОГЛЯДИ

Петро Порошенко за:

  • об’єднання українців навколо національної ідеї;
  • радикальне зниження податків на заробітну плату;
  • пільгове оподаткування малого та середнього бізнесу;
  • дотримання Україною рекомендацій МВФ лише у випадку, якщо це не викликає певних соціальних наслідків;
  • максимальне скорочення імпорту, якщо аналогічну продукцію можна випускати в Україні;
  • прийняття закону про боротьбу з тіньовою економікою та організованою злочинністю;
  • розробку системи гарантованих премій для правоохоронців, діяльність яких дозволила б вилучити кошти з тіньового обороту;
  • громадський контроль над Збройними Силами;
  • створення впливового лівого руху;
  • створення Суспільного телебачення;
  • посилення контролю над витратами на оборону;
  • доопрацювання конституційної реформи;
  • заборони на зняття депозитів у банках.

Петро Порошенко проти:

  • необґрунтовано завищеного курсу долара по відношенню до гривні;
  • штучного поділу України на Схід і Захід;
  • пільг для спільних підприємств;
  • стягнення майна платників податків — боржників перед бюджетом без відповідного рішення суду;
  • перетворення ЗМІ у політичний рупор.

ДРУЗІ

У публічних виступах Петра Порошенка – ні слова про друзів. В вочевидь, у бізнесі їх просто нема. Як, втім, і в політиці.

ІМПЕРІЯ БІЗНЕСУ

Петро Порошенко контролює групу «Укрпромінвест», в яку входять:

—                   Корпорація Roschen (Київська, Вінницька, Маріупольська і Кременчуцька кондитерська фабрика), Липецька фабрика «Лінкоф» (Росія), Клайпедська кондитерська фабрика «Klaipedos Conditerija» (Литва) — виробництво кондитерських виробів.

—                   НАК «ISTA» (ЗАТ «ІSТА-Центр», ТОВ ДДЗ «Енергоавтоматика», ТОВ «Укрсплав», ТОВ «Торговий дім «ISTA», ТОВ «Інтерпласт») — виробництво акумуляторних батарей.

—                   Корпорація «Богдан» (виробництво легкових автомобілів ВАЗ, Hyundai, Kia, автобусів у всіх класах, вантажівок; ВАТ «Черкаський автобус», Луцький автомобільний завод).

—                   Корпорація «Рідна марка» (виробництво соків, пива, квасу, бакалії);

—                   ТОВ «Укрзапчастина» (32 філії по поставках запчастин, комплектуючих матеріалів, поставки тракторів та ін.).

—                   ЗАТ «Завод «Ленінська кузня» (суднобудівництво, машинобудування, металургійне виробництво).

—                   ТОВ «Агропродінвест» (агрогосподарське формування ЗАТ ПК «Поділля», ВАТ «Крижопільський цукровий завод», Погребищенський цукровий завод, агропромислове формування ДП «Новофастівське», ПК «Зоря Поділля», ВАТ «Вінницький комбінат хлібопродуктів №2».

—                   Спортклуб «5-й елемент».

Крім того, Петро Порошенко контролює телеканал «5 канал».

Сам Порошенко Петро Олексійович каже, що управляє своїм бізнесом — акціями в 12 підприємствах — через спеціально створений фонд. Правда, деталі про цю структуру він не розголошує. «Я обмежений угодою про конфіденційність», — твердить він («Українська правда», 30 червня 2006 р.).

У серпні 2008 року Фонд Петра Порошенка ВАТ «ЗНКІФ «Прайм Ессетс Кепітал» (м. Київ) отримав дозвіл Антимонопольного комітету України на придбання частки в статутному капіталі ТОВ «ТРК  «Пілот-Україна» (Радіо ONE).

У жовтні 2008 року в ЗМІ з’явилася інформація про те, що у Вінниці на земельному аукціоні Петро Порошенко купив 16,4 га землі за 5,4 млн. грн, на якій планується побудувати кондитерську фабрику.

У січні 2009 року британська інвесткомпанія NLV Private Equity and Investments придбала 5% автозаводу «Богдан».

КОМПРОМАТ

Всі спроби опонентів скомпрометувати Петра Порошенка були безуспішними. Чи то Петро Олексійович завжди був таким обережним, чи то правоохоронці були до нього не надто прискіпливими — не відомо. Отже, що інкримінували Порошенко…

Загрози Бродському

18 квітня 2001 року тодішній лідер фракції «Яблуко» Михайло Бродський заявив, що Петро Порошенко погрожував йому у зв’язку з критикою на адресу голови ДПАУ Миколи Азарова.

Порошенко Петро Олексійович відкинув ці звинувачення.

Цікаво, що вже у вересні 2005 року Михайло Бродський був одним з тих, хто публічно звинуватив секретаря РНБО Петра Порошенка в корупції.

Фальсифікація бюджету

13 березня 2002 р. один з лідерів СДПУ(о) Нестор Шуфрич звинуватив голову парламентського бюджету Петра Порошенка у фальсифікації бюджету-2003. За його словами, при перерозподілі місцевих бюджетів Вінниці, Вінницької області та Черкас незаконно були збільшені нормативи на 11 млн. грн. При цьому 4,5 млн. грн, стверджує Шуфрич, були направлені в округ, де обирався Петро Порошенко. Генеральній прокуратурі було доручено вивчити це питання. Сам Порошенко спростував ці звинувачення, називаючи їх дезінформацією. «Чим закінчився бюджетний скандал? Тоді Васильєв чи Симоненко, а насправді це були Медведчук з Шуфричем, стверджували, що з бюджету зникло 39 млн. грн. Потім все це лопнуло, як мильна бульбашка», — говорить він («Телекритика», 3 червня 2004 р.)

Несплата податків

У 2003 році Державна податкова адміністрація у Волинській області порушила кримінальну справу за звинуваченням керівників Луцького автомобільного заводу (ЛуАЗ), який Петро Порошенко контролює через «Укрпромінвест», в ухиленні від сплати податків.

У липні 2004 року Апеляційний суд Волинської області визнав такі дії податківців неправомірними.

Спроби тиску на «5-й канал»

У листопаді 2003 року був опублікований телефонна розмова, де звучали голоси, схожі на голоси Петра Порошенка і керівника правління «5 каналу» Владислава Лясовського. У ньому голос, схожий на голос Петра Олексійовича, зокрема, в грубій формі намагається пояснити Лясовський, що журналісти були не праві, висвітлюючи відвідування Віктором Ющенком Донецьку 31 жовтня 2003 року. Іншими словами, якщо вірити оприлюдненим записам, Порошенко намагався втрутитися в редакційну політику телеканалу. Сам Петро Олексійович каже, що запис була підробленою. «Перший блок опублікованого розмови з Лясовським — це правда. Коли я телефоную і кажу: «Чому немає кореспондента «5 каналу» в Донецьку? Як на мене, сьогодні в Донецьку відбувається події, які претендують на те, щоб бути подією тижня. Чому ти не поїхав туди?» Це дійсно було. А далі я незрозуміло навіщо починаю матюкати, і незрозуміло що прошу у Лясовського. Цей другий блок — стовідсоткова фальшивка» («Телекритика», 3 червня 2004 р.)

У листопаді 2004 року, коли народний депутат Володимир Сівкович через суд намагався заблокувати роботу «5 каналу», Порошенко Петро Олексійович у черговий раз відкинув звинувачення в контролі каналу. «Усі закиди з боку політиків різного калібру, що я повністю і тотального контролюю 5-й канал — просто безпідставні. Жодного разу я не з’являвся в ефірі 5-го без запрошення з боку журналістів. Жодного разу я не повчав журналістів і не давав вказівок, що і як висвітлювати. Та я й не міг цього робити, тому що повністю дотримуюся підписаних з колективом угод про редакційну політику і невтручання в неї» («proUA», 29 жовтня 2004 р.)

Справа «Ленінської кузні»

Генеральна прокуратура України звинувачувала директора ВАТ «Ленінська кузня» (яке, за деякими даними, контролює Петро Порошенко) Петра Блиндаря в розкраданні і привласненні 17 млн. ​​грн. За даними прокуратури, 23 квітня 2001 року Блиндар уклав фіктивну угоду з фірмою «Багет» і після перерахування на її рахунок 17 млн. ​​грн в той же день витратив ці кошти. 30 серпня 2001 р. згадана фірма була ліквідована і вилучена з державного реєстру.

Заарештованого Петра Блиндаря зрештою звільнили після демонстрацій робітників «Ленінської кузні», а справа зі звинуваченнями заводу перейшла в ряд судових спорів, які сторони виграють з перемінним успіхом.

Корупційний скандал

У вересні 2005 року Олександр Зінченко та Михайло Бродський звинуватили Петра Порошенка в причетності до корупції.

Порошенко Петро Олексійович всі звинувачення відкинув. «Мене ретельно перевіряли 10 днів, комісію сформував сам пан Турчинов, а також була комісія Генеральної прокуратури, де керівник слідчої групи був підлеглим колишнього адвоката Тимошенко … Через 10 днів було винесено висновок про те, що ніяких свідчень корупційних дій з боку Порошенка, Мартиненка або Третьякова немає», —  говорить Петро Порошенко («Українська служба Бі-Бі-Сі», 9 жовтня 2005 р.).

Лобізм

У відкритому лобіюванні Петро Порошенко помічений не був. Хоча очевидно, що процвітання концерну «Укрпромінвест», в тому числі й участь заводу «Ленінська кузня» у продажу військових кораблів в Грецію, є заслугою Петра Олексійовича Порошенка, вірніше — його вмінням ладити з представниками з високих коридорів влади.

«Я прошу назвати хоч одне рішення або дію, які сприяли особистому інтересу Порошенка!», — Закликає Петро Олексійович («Українська правда», 30 червня 2005 р.).

Матеріальне становище

У 2011 році журнал «Фокус» оцінив стан Петра Порошенка в $1,193 млрд. (№ 17 в рейтингу 200 найбільших багатіїв України, який склав журнал «Фокус»).

У 2010 році журнал «Кореспондент» оцінив капітал Порошенка Петра Олексійовича в $384 млн. (29-е місце в рейтингу «Золота сотня»).

У 2009 році журнал «Фокус» оцінив стан Петра Олексійовича в $620,3 млн. Як стверджує видання, за рік він втратив $ 829,7 млн.

За даними журналу «Кореспондент», статки Петра Порошенка в 2009 році склали $306 млн.

У 2008 році польський журнал Wprost оцінив капітал Петра Порошенка в $1,45 млрд.

За власним визнанням Порошенка, свій перший капітал він заробив на поставках в Україну какао-бобів. Раніше бізнесом займався його рідний брат — Михайло, який трагічно загинув. Його справу продовжив Петро Олексійович і його батько — Олексій Іванович, на якого оформлена значна частина власності родини Порошенків.

Бізнесмен Петро Олексійович стверджує, що коли він був у політиці, капіталізація його бізнесу падала: «Вважаю, що коли я відійшов від політики, мій бізнес продемонстрував скачок» («Профіль-Україна», №11, 2007 г.).

Оточення

Близьким до Петра Порошенка вважають Володимира Скомаровського, Давида Жванію, Віктора Короля, Арсена Авакова, Юрія Стеця, Оксану Білозір. До речі, Білозір — хрещена мати двох дочок Петра Олексійовича.

За даними політолога Костя Бондаренка, свого часу Порошенко достатньо тісно співпрацював з депутатом-бізнесменом Миколою Мартиненком. За деякими даними, цей політичний дует контролював FM-радіо «Ніко».

На початку 2000 року, як стверджує «Компаньйон», Порошенко Петро Олексійович входив в одну «групу за інтересами» з тодішнім керівником Державної податкової адміністрації України Миколою Азаровим і екс-керівником адміністрації президента Володимиром Литвином. Останньому свого часу приписувалася і причетність до створення в парламенті депутатської групи «Солідарність». Сам Петро Порошенко це пояснює так: «Дійсно, у мене є певний рівень особистісних відносин з Володимиром Михайловичем, при чому, на цей рівень ми вийшли лише після того, як створили «Солідарність» («Компаньйон», 11 листопада 2002 р.).

Як твердять в кулуарах, зараз Порошенко Петро Олексійович підтримує рівні стосунки і з Литвином, і з Азаровим. Порошенко відгукується про Володимира Литвина шанобливо: «Я з величезною повагою ставлюся до цієї людини. Внесок Литвина в мирний розвиток подій 2004-го року — величезний» («Профіль-Україна», №11, 2007 р.).

«Любі друзі» — Петро Порошенко та Микола Мартиненко.

РЕГАЛІЇ

  • Голова Ради Національного банку України.
  • Заслужений економіст України.
  • Лауреат премії ім. Пилипа Орлика.
  • Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
  • Кавалер орденів «За заслуги» ІІ і ІІІ ст.
  • Кавалер ордена Святого Миколая Чудотворця.
  • Нагороджений почесною відзнакою Громадського фонду Святого Андрія Первозданного.
  • Співавтор підручника «Сучасні міжнародні економічні відносини».

У квітні 2004 року Петро Порошенко увійшов до десятки «рейтингу впливу» українських політиків, складеного журналом «Бізнес».

Почесний президент ВАТ «Завод «Ленінська кузня».

Голова правління Благодійного фонду Петра Порошенка.

Кандидат юридичних наук. Кандидатська дисертація — «Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні».

Ще вісім років тому Порошенко Петро Олексійович позиціонував себе як учений. «Я, між іншим, кабінетний вчений, повинен думати, хочу займатися питаннями макроекономіки, а доводиться постійно займатися всілякими дрібницями» («Галицькі контракти», № 25, 1998 р.). В останні роки про науку Петро Порошенко не згадує. Очевидно, «дрібниці» — бізнес і політика — захопили його повністю.

СІМ’Я

Батько Олексій Іванович (1936 р.н.) — генеральний директор концерну «Укрпромінвест».

Дружина — Марина Анатоліївна (1962 р.н.). За фахом — лікар-кардіолог. Закінчила медичний інститут, навчалася в аспірантурі. Марина каже, що з Петром познайомилася на дискотеці в університетському гуртожитку. «Роман, який моя мама називає «детективом», тривав приблизно рік. Це був феєрверк! Ми зустрічалися щодня і розставання для нас було колосальною проблемою. Рік був цікавий, бурхливий. Емоції били через край» («Дзеркало тижня», 5 березня 2005 р.).

Подружжя виховує сина Олексія (1985 р.н.), двох доньок-близнят — Євгенію і Олександру (2000 р.н.), яких хрестив Віктор Ющенко, і сина — Михайла (2001 р.н.).

Старший син Олексій вчиться на відділенні міжнародних відносин Інституту міжнародних відносин і міжнародного права за спеціальністю «міжнародний бізнес».

«Напевно, трудоголізм чоловіка — для дітей дуже важливий виховний момент. Сам Петро завжди говорить, що його виховувала «відсутність батька вдома». Або, як кажуть, смужка світла з батьківського кабінету. Діти чоловіка обожнюють, і він їх, зрозуміло, теж. Якщо він приходить додому раніше звичайного, діти, як виноград, виснуть на ньому. Ці хвилини, як він сам каже, допомагають йому відновлюватися краще будь-яких саун, масажів і автотренінгів», — розповідає Марина Порошенко («Дзеркало тижня», 5 березня 2005 р.).

ТИМОШЕНКО

Петро Порошенко дуже обережно ставиться до Юлії Тимошенко. Юлія Володимирівна відповідає тим же.

Петро Олексійович про Тимошенко:

«Думаю, саме час звернути увагу на абсолютно неадекватну реакцію Юлії Володимирівни на мою скромну персону. Оскільки це стало не разовим емоційним сплеском, а спостерігається протягом всього року у вигляді різних психозів, то, можливо, їй слід звернутися до фахівців, які допоможуть їх позбутися» («Главред», 24 січня 2006 р.)

«Перебування Юлії Володимирівни на посаді прем’єра небезпечне для економіки та демократії … Я не хочу ні як політик, ні як один із лідерів «Нашої України», ні просто як громадянин залежати від того, що почує Юлія Володимирівна! Не хочу залежати від примхи однієї конкретної людини, нехай навіть чарівної жінки» («Главред», 10 квітня 2006 р.)

«Вам заважає Порошенко у владі? Звикли: сонце встало — спасибі Тимошенко, сонце зайшло — Порошенко винен. Ви хочете грати в цю гру? Ну, зробіть Порошенка відповідальним за сонячний захід, але при цьому (сміється) сформулюйте, будь ласка, ваші позиції: тут заважає Порошенко, але тут заважає Тимошенко» («Главред», 10 квітня 2006 р.)

«Юлії Володимирівні притаманна позиція, з якою вона була на посаді прем’єр-міністра, коли вночі на її дачі вона домовилася з тодішнім Генпрокурором Піскуном, щоб проти мене було порушено кримінальну справу. Щоб були виписані відповідні ордери на арешт. Я, на відміну від її колег по блоку, ходив на допити, пішов до суду, виграв суд, судом закрив справу … Починаючи з лютого 2005 року вся країна бачить дивні вигадки, це можна назвати простим українським словом «брехня», яку постійно Юлія Володимирівна поширює щодо моєї персони» («5 канал», 18 квітня 2006 р.)

«Я був учасником багатьох переговорів і можу стверджувати, що влітку перед тим, як БЮТ приймав рішення на виборах 2004 року підтримати Віктора Ющенка, якось дивно в сейфі виявився таємний протокол про те, що комусь обіцяна посада прем’єр-міністра» ( «1+1», 20 червня 2006 р.).

«Ми йдемо в коаліцію дружити, ми не йдемо в коаліцію спілкуватися, ми йдемо спільно працювати. У нас є велика надія, що ця спільна робота буде ефективною. Я і Юлія Володимирівна» («УТ-1», 5 липня 2006 р.)

Правда, зараз, як каже Порошенко Петро Олексійович, ставлення до Юлії Тимошенко у нього покращилося. «З’явився певний рівень довіри. Не можу сказати, що є любов, теплота, співробітництво. Деякі проблеми 2005-го року були викликані серйозним рівнем недовіри. Тоді оточення Юлії Володимирівни і, можливо, хтось із моєї команди намагалися дезінформувати і формувати образ ворога, виходячи зі своїх особистих інтересів. Думаю, сьогодні ми від цього пішли», — говорить Порошенко («Профіль-Україна», № 11, 2007 р.).

Взимку 2009 року з’явилася інформація про те, що Петро Порошенко може зайняти в уряді Юлії Тимошенко посаду віце-прем’єр-міністра.

ХОББІ

Грає в теніс. У молодості 5-й президент України Порошенко Петро Олексійович займався дзюдо і самбо, був кандидатом у майстри спорту.

Любить живопис, особливо імпресіоністів, зокрема, Клода Моне.

Багато читає, особливо, англомовної літератури.

ЮЩЕНКО

Віктор Андрійович Ющенко — кум Порошенка Петра Олексійовича. Віктор Андрійович хрестив двох доньок Петра Олексійовича.

Про своєму впливі на Ющенка Порошенко три роки тому говорив наступне: «Насправді на Віктора Андрійовича Ющенка може вплинути тільки одна людина — Віктор Андрійович Ющенко. Президент в Україні сильний і рішучий людина, яка приймає рішення та їх чітко втілює в життя. Петро Порошенко не бачився з президентом, починаючи з вересня місяця минулого року. Один раз ми зустрічалися на Водохреща. І з того часу не спілкувалися по телефону. Я не нав’язую» («5 канал», 18 квітня 2006 р.)

Останні кілька років спостерігається охолодження у відносинах Віктора Ющенка і Петра Порошенка.

У березні 2008 року Порошенка Петра Олексійовича викликали на допит до Генеральної прокуратури у справі отруєння Віктора Ющенка.

Я

«Я – романтик». («Галицькі контакти», № 25, 1998 р.)

«Я проти продажу державного надбання за безцінок. Я проти приходу неефективного володаря». («Дзеркало тижня», 1 квітня 2000 р.)

«Я принципово не користуюсь послугами охоронників: закон не порушую та ніяких зв’язків з криміналом не маю, а тому мені боятись нема чого».

«Я – людина віруюча».

«Я пишаюсь тим, що став першим діючим парламентарієм незалежної України, у якого народилась двійня!» («Факти», 8 квітня 2000 р.)

«Я повністю підтримую президента, коли він говорить, що при формуванні Кабміну прем’єру потрібно керуватися професійними, а не партійними, коаліційними чи клановими інтересами». («Київські відомості», 26 червня 2000 р.)

«Я не стверджую, що у партію прийдуть одні ангели». («Дзеркало тижня», 4 листопада 2000 р.)

«Я особисто був ініціатором боротьби з пільгами спільним підприємствам, які знищували суб’єктів вітчизняного бізнесу». («Компаньйон», 11 листопада 2002 р.)

«Я – депутат-мажоритарщик, та для мене критерієм, у першу чергу, є думка моїх виборців»

«Я достатньо працездатна людина, мій робочій день продовжується 15-16 годин». («Столичні новини», 19 грудня 2002 р.)

«Я хочу підтримати позицію Сергія Тігіпка в тому, що ми вже майже два роки говоримо, що у нас йдуть реформи, а самі жодного кроку в цьому напрямі не вжили, та сьогодні дискредитуємо реформи бездіяльністю». («Ділова еліта України», 2000 р.)

«Я повність згоден з прислів’ям, що за одного битого двох небитих дають. Я почував на собі цілеспрямовану атаку фактично усіх власних структур, тому що влада у дійсності – це не президент та не уряд. Влада – це безжальна машина, яка сьогодні знаходить у руках однієї абсолютно конкретної людини». («Столичні новини», 25 березня 2003 р.)

«Я ще раз говорю, правди у нас стільки, ще не треба ніяких технологій».

«Я вдячний своїм рідним, вчителям, команді, яка була зі мною і сьогодні має стільки кримінальних справ, стільки переслідувань, які примушують виїжджати за кордон. Я жодного разу не чув докорів. Хоча я цього дуже боявся, тому що це звідти, звідки ти не захищений».

«Я готовий буду продати свій пакет акцій на каналі (на «5-му» – ред.) одразу після президентських виборів. Я професіонал у багатьох галузях, але у мас-медіа я дуже скромно оцінюю свій потенціал». («Телекритика», 3 червня 2004 р.)

«Я готовий пожертвувати всім, включно особистим життя, заради того, щоб Україна нарешті стала дійсно розвинутою країною».

«Я вас завіряю: буде президентом Ющенко – буде бюджет 100 мільярдів».

«Я можу підняти виробництво, можу зробити більш прозорим бюджет, організувати макроекономічні показники, можу ще багато чого. Однак чого я точно не можу – це судити, тому що хоча і маю ступінь кандидата юридичних наук, але спеціалізуюсь суто на господарчому праві». («Україна молода», 17 червня 2004 р.)

«Я стверджую, що на сьогоднішній день Леонід Кучма не виконав взяті на себе обов’язки, оскільки Леонід Кучма боїться Віктора Януковича». («proUA», 7 грудня 2004 р.)

«Я хотів би заявити, що ніякої паливної кризи в Україні нема». («Нові звістки», 22 квітня 2005 р.)

«Я не підходжу на роль невістки! У мене достатньо добрий рейтинг». («Українська правда», 30 червня 2005 р.)

«Я критикую не для рейтингів. Я хочу, щоб люди знали правду». («Українська служба Бі-Бі-Сі», 9 жовтня 2005 р.)

«Я допускаю можливе певне розчарування, але не погоджуюся, що знижується рівень довіри до влади».

«Я вважаю, що на вибори має йти єдина команда президента, яка перемогла на виборах і взяла на себе зобов’язання перед Майданом».

«Я ж не журналіст, щоб говорити про прогнози, я не політолог, я — секретар Ради національної безпеки й оборони».

«Я Березовського ніколи не бачив в житті, і бажання не маю. Так само, як і Мельниченка».

«Я можу заявити, що на сьогоднішній день між урядом і Радою національної безпеки та оборони існує набагато вищий рівень розуміння, ніж були два місяці тому».

«Я не вважаю, що мене демонізували. У мене достатньо хороший рейтинг пізнаваності, і я задоволений рівнем підтримки, який мені надають люди». («Українська правда», 29 червня 2005 р.)

«Я не коментую пропозиції президента».

«Я категорично виключаю, що президент буде при ухваленні рішення брати до уваги факт знайомства або незнайомства з якимось Фірташем».

«Я був присутній на конференції київської міської організації «Народного Союзу «Наша Україна», де Сан Санича (Омельченко. — ред.) не було. У мене склалося враження, що наша київська організація ду-у-у-же негативно налаштована до Сан Санича». («Українська правда», 30 червня 2005 р.)

«Я пишаюся тим, що за своє життя створив 15 тисяч робочих місць». («Українська служба Бі-Бі-Сі», 9 жовтня 2005 р.)

«Я не згоден з тим, що я чистий формально. Я просто чистий».

«Я глибоко переконаний, що у нас не повинно бути прем’єра Майдану».

«Я не маю впливу на президента і не зустрічаюся з ним. На мій превеликий жаль».

«Я не займався розвідкою про діяльність колишніх і нинішніх посередників у газовій сфері. «РосУкрЕнерго», «Євразгазтранс», ЄЕСУ, «Ітера» — це ті, хто на сьогоднішній день зацікавлені в консервації непрозорої системи газопостачання України».

«Я вважаю, що скасування політреформи без пропозиції альтернативи є позицією слабкості і не прийнятна для президента. Я вважаю, що теза президента про референдум абсолютно виразна, правильна». («Главред», 24 січня 2006 р.)

«Я був ефективним секретарем РНБО. Повірте мені, я буду ефективним урядовим чиновником». («НТН», 6 квітня 2006 р.)

«Я можу стверджувати, що силою, яка поховає помаранчеву коаліцію, буде точно не «Наша Україна».

«Я досить самостійний політик».

«Я пишаюся своєю роллю в революції, і я пишаюся своєю роллю у парламентській кампанії 2002 року. Я пишаюся тим, що я не брав участь у кампанії 2006 року».

«Я проти хаосу, я за порядок».

«Я не хочу використовувати термін «гравець» по відношенню до Литвина. Я завжди говорив, що я бачив ту роль, яку Володимир Михайлович Литвин зіграв у мирному розвитку революції. Мало хто про це знає, але це був вчинок мужньої людини. Без парламенту зробити легітимним волевиявлення народу мирним шляхом було неможливо. Без Литвина цього б не відбулося. Звідси випливає: без позиції Литвина не було б Помаранчевої революції».

«Я запевняю вас, що Петро Порошенко не прагнув до будь-якої посади. Я йшов у революцію, на відміну від інших, думаю, зараз це особливо актуально, не за посадами і не для того, щоб знайти місце для своєї скромної персони». («Главред», 10 квітня 2006 р.)

«Я заявляю щодо своєї персони, що я ніколи не брав участі і не збираюся брати участь у переговорах з Партією регіонів».

«Я категорично проти, щоб силовики або Нацбанк були предметом торгу». («5 канал», 18 квітня 2006 р.)

«Я дійсно був поруч з президентом, разом з Юлією Володимирівною на Майдані. Я впевнений в тому, що жодною дією, жодним словом я не зрадив ні ті ідеали, з якими ми тоді виходили, ні будь-якої позиції, які ми обіцяли людям. Я пишаюся цим».

«Я стверджую, що головне — це склад команди, в якій ти працюєш. Якщо склад команди буде, як павуки в банці, то Порошенка в цій команді не буде». (Радіо «Свобода», 29 квітня 2006 р).

«Я впевнений, що державу нудить, країна втомилася від коаліційних переговорів, включаючи і телеглядачів». («1+1», 20 червня 2006 р.)

«Я не сприймаю існування посередників у питаннях енергетичного забезпечення країни».

«Я хотів би переконати всіх, що коаліція (помаранчева) створена серйозно, надовго, голосування в рамках коаліції відбудеться … Я запевняю вас, що ніяких сюрпризів не буде. Я впевнений в тому, що коаліція витримає випробування на міцність». («НТН», 26 червня 2006 р.)

«Я впевнений в тому, що мова ультиматумів в діалозі між політичними силами неприпустима». («УТ-1», 5 липня 2006 р.)

«Я не вірю, що людина кваліфікації Табачника може робити необдумані заяви».

«Я можу зазначити, що ні Роман Петрович Безсмертний, і ніхто з діючих членів президії не боровся і ніколи не буде боротися за будь-яку посаду в партії. Це буде позиція делегатів з’їзду». («Версії», 7 листопада 2006 р.).

«Я думаю, що переможе демократія». («Forum», 31 березня 2007 р.).

«Я ще раз переконаний, що Україна на сьогоднішній день зацікавлена ​​в стійкої коаліції». («УНІАН», 25 жовтня 2007 р.).

«Я вас запевняю, що при оцінці загальної капіталізації Ахметова роблять дисконт на політичні ризики».

«Я стверджую, що вирішити питання цін і реформувати аграрний комплекс без скасування мораторію на землю не можна». («Профіль-Україна», № 11, 2007 р.).

«Я думаю, що взагалі справа отруєння Президента повинна стати справою честі прокуратури». («ЛІГАБізнесІнформ», 31 березня 2008 р.)

«Я можу сказати, що інерційний період розвитку економіки, коли вона росла просто за інерцією, закінчився». («РБК», 9 вересня 2008 р.).

«Я не відкрию секрету, сказавши, що Рада національної безпеки і оборони буде приймати рішення, які повинні будуть сприяти експорту, забезпечувати експортну підтримку вітчизняної промисловості, і я не виключаю, що будуть прийняті відповідні рішення щодо певного обмеження імпорту». («Комсомольська правда в Україні», 15 жовтня 2008 р.).

«Я можу сказати, що якщо криза буде тривати в світі, Україна самостійно вийти з кризи не має ні можливості, ні ресурсів, і треба всім: державі, президенту, прем’єру, парламенту, міністрам, губернаторам, підприємцям, робітникам — навчитися жити по-іншому». («Українська правда», 26 січня 2009 р.).

«Я не претендую ні на які посади». («ProUA», 10 лютого 2009 р.).

 «Я не бачу себе на посаді гуманітарного віце-прем’єра, тому що є багато більш гідних людей, які в змозі будуть реалізувати завдання, які стоять перед цією сферою». («ЛІГАБізнесІнформ», 13 лютого 2009 р.).

 «Я не допускаю думки, щоб представники маргінальних політичних сил змогли здобути перемогу на президентських виборах». («Корреспондент», 23 березня 2009 р.).

Оригінал на сайті www.rudenko.kiev.ua

Поделиться
Комментарии (0)

Комментарии закрыты.

mediametrics